Ададель

Дім

Не пам'ятаю вже що постила що ні

Посмійтесь

Що якби це було в українському контексті і Еклер носила б кепку партії регіонів а Габрієль був би фанатом Лукашенка

Добре ось, натхненням було Tokyo by Matt Maltese та tokyo by Niko Rubio

У мене трохи новий сетап і я намагаюсь розмалюватись але чось не дуже йде. Акмарал та Алевтина deer coded тому я вирішила намалювати скєч а ще я малювала в традішці сьогодні дроп буде колись. Мені не подобається але та

Арт індустрія нагадує мені те як роблять фарш. Якусь хорошу, насичену ідею беруть та перерізають їй горло, розшматують та перемолують. Більшість мейнстрім творів це лише відголоски хороших ідей та шедеврів які могли б бути якби люди не були такими якими ми є. Більшість не мейнстрім творів намагаються копіювати мейнстрім (включаючи мене і моїх мільйон осок і блаблабла) (фанфіки теж сюди підпадають. Люди пишіть про своє ви це можете). Таке відчуття наче ніхто не робить мистецтво з себе. Я не хочу знати якої довжини у вашого персонажа пеніс я хочу чому саме він такої довжини в контексті історії і чому цей контекст важливий для світу та вас особисто. Хаха піська

Мені тяжко зрозуміти інших. Можливо я просто самозакохана і це синдром спартака суботи але я розглядаю більшість речей в контексті себе та речей які мене цікавлять. Мені лінь дивитися та читати щось бо натомість я можу робити думання чи малювання чи писання чогось свого (це робити я теж лінуюсь). Як я сказала на початку поста, існування чогось без контексту (або з контекстом які не бачать інші) не має ніякого сенсу. Чому комусь повинні бути цікаві ваші малюнки, якщо там нема контексту? Ви повинні бути або дуже хорошими в малюванні, або виключенням, або малювати по фандомах.

Тому останнім часом я досі дуже часто думаю про малювання мальопису. Можливо він буде жахливим і це все буде тяжко і муторно і я нічого не закінчу, та я не бачу іншого виходу. Я індустрі плент (в тому сенсі що я виросла в цій індустрії і невільно прогнулась під неї, на жаль чи на щастя великого успіху я не досягла) і у мене багато безсенсовних осок яких я люблю. Але через те що мені довелось стикатися з людьми для яких малювання було способом коментувати реальність та досліджувати себе, я почала усвідомлювати що хотіла б того ж самого. Як то кажуть insanity is doing the same thing over and over again and expecting a different result і мої малюнки so far так і відчуваються, не маючи ані сенсу, ані напрямку ані цілі, нічого крім бажання наповненості та задоволення.

Може для когось цього достатньо, але не для мене. Факт створення чогось не означає автоматично що це щось особливе і ніяка кількість похвали за візуальну красу цього не змінить. Завжди буде хтось, хто малює краще за вас але ніколи не буде людини з ідентичними ідеями, бажаннями та бекграундом.

Але я дуже ціную вас нонзелес

Мені здається мистецтво без контексту не має сенсу. Я насолоджуюсь своїми скетчами з поїздок коли переглядаю їх набагато більше ніж найкрутішими закінченими діджитал артами.

Дуже хочу змінити те як я роблю мистецтво, бо більшість часу хоч я і насолоджуюсь процесом і це найголовніше, але загалом воно не приносить мені почуття закінченості та наповненості. Малювання відчувається еквівалентом скролингу, я вимикаю мозок і щось в кінці виходить, але це лише продукт часу. Не натхнення, не сенсів, точно не цінностей, не бажання щось сказати.

Я вже казала це, та малювання напів голих тьоть і дядь в смішних ситуаціях для мене це суто зняття стресу. В цих малюнках нема сенсу, нема ідеї, палкості, коментарів. Вони цінні лише візуально (і те, залежить від людини бо комусь може не подобатися стиль, десь неправильна анатомія, щось криве і тд і тп).

Коли я дивлюсь на чужі арти у мене виникає те ж саме почуття. Я люблю дизайни і люблю чужих осок, але коли я не бачу за ними сенсу, я дуже швидко втрачаю інтерес.

Мене дуже харить, що через моє мистецтво взагалі не видно яка я людина або які теми мене цікавлять або хоч щось про мене. Мені здається це найцінніше в мистецтві (і більшість людей це не усвідомлювало, і всі просто хотіли гарної картинки, допоки не з'явився ШІ і тепер не знаєш чи твою картинку зробила людина з бекграундом чи ні). Багато відомих художниць і художників малювало гірше ні ВИ або я. Але суть не в картинці, або не завжди в картинці. Це приємно і гарно коли візуально щось чіпляє, але це лише частина шарму яка може бути оманливою. Я часто малюю жінок дуже сексуалізовано, часто зображаю якісь сумнівні стосунки особливо з ейдж гапом або явно нездоровими динаміками, дисбалансом сил і тп, і неможливо сказати чи це я дурачусь, чи я реально таке хочу, чи за цим стоїть щось більше ніж наярювання на циці і лантентна фурійність. Мені шкода що я не можу розповісти про це все. Мені шкода що у мене є відчуття, наче більшість не стане з цим взаємодіяти бо у більшості і так є інші справи, та й у мене теж. Тому я й обираю лише малювати щось візуально окейне, тупо набір пікселів чи рисок які виглядають наче я знаю що я роблю. Мені шкода що більшість, як би це зараз зверхньо не виглядало, не розуміє цінності думок що стоять за малюнками.

Люди люблять голих тьоть і дядь, бакудеку, спайдермена (Дію вибач це не особисте якщо ти це читаєш) та Міку. Арт суспільство дуже зорієнтоване на споживання, хоч тут всі і творять. Ми дивимось на чужі арти і думаємо ого яка краса, я теж так хочу, а дайте пензлі свої а зробіть гайд і тд і тп.

А коли ви востаннє малювали автопортрет. Або те як ви почуваєтеся. Або свої думки. Щось абстрактне або щось на глибшому рівні ніж щось фактичне? Коли я думаю про зустріч з новими людьми, я часто фантазую про глибокий зв'язок та творчу захопленість одне одним, а тоді усвідомлюю, що мені нічого показати. Я і те що я роблю наче знаходяться в двох абсолютно різних контекстах, хоча це геть неправда. Знаєте, кажуть що якщо ти свою історію не розповіси, за тебе це зробить хтось інший (хто матиме з цього вигоду, наприклад, як якісь корпорації, та ж сама росія або мужикиойвибачте патріархат).

Це так абсурдно складно вкласти себе в своє мистецтво. Це неприємно та дивно. Таке завжди відчуття, що я недостатньо успішна, недостатньо гарна, недостатньо розумна і цікава для цього, не там народилась чи не там живу, не те роблю, не того віку. Але в чому сенс? Я так багато відчуваю та переживаю, у мене так багато ідей і я так сильно їх люблю, що не реалізувати їх і натомість робити те що просто виходить відчувається зрадою та гіршим за скролінг.