Найзвичайніша одеська риба виявилася однією з найуспішніших загарбниць планети.

Бичок, якого в Одесі ловить з пірсу кожен хлопчисько, у 1990 році з'явився в Північній Америці. Його знайшли в річці Сент-Клер біля містечка Сарнія в Онтаріо, і потрапив він туди так само, як рапана потрапила до нас: у баластних водах вантажних суден.

Далі він узяв Великі озера. Потім Балтійське море. Потім Дунай, Рейн, Північне море, Егейське.

Два континенти за тридцять років.

Тобто Одеса експортувала свою рибу тим самим маршрутом, яким колись імпортувала хижака, що з'їв її устриць.

А тепер два факти, які пояснюють і його успіх, і чому його так легко спіймати з берега.

Перший. У бичка черевні плавці зрослися в єдиний диск, схожий на присоску. Саме тому він тримається за каміння там, де будь-яку іншу рибу змило б хвилею, і сидить просто біля хвилерізу, на відстані витягнутої вудки.

Другий. Самець охороняє кладку і в цей період стає агресивним і територіальним. Він кидається на гачок не тому, що голодний, а тому, що на його ділянці з'явилося щось чуже.

Його ловлять не на апетит. Його ловлять на характер.

Тепер як готувати, бо бичок вимагає рівно однієї речі: рішучості.

Рекомендуємо дрібного бичка не патрати взагалі, достатньо промити. Великого почистити, голову залишити, вона дає смак.

Обсушити паперовим рушником насухо. Мокра риба не смажиться, вона тушкується і розвалюється.

Обваляти в кукурудзяному борошні, не в пшеничному. Кукурудзяне дає ту саму піщану хрустку скоринку, заради якої все і робиться.

Олії на пательні має бути багато, не пів сантиметра, а щоб риба в ній лежала. Розігріти до легкого диму.

Смажити по три хвилини з боку і не чіпати. Кожен дотик лопаткою це мінус скоринка.

Викласти на папір, посолити одразу гарячими.

Класичний одеський варіант далі: тушкувати смажених бичків у томаті з цибулею двадцять хвилин, і їсти холодними наступного дня.

Те, що вважають дрібним і місцевим, іноді виявляється найживучішим з усього, що у вас є.

💛Смачного.

💬 ABleaks_bot
💕 Долучитись