Страва, яку придумали люди, що не мали ні тарілок, ні часу, ні впевненості, що доживуть до вечері.

Куліш це похідна їжа. Один казан на багато людей, одне вогнище, мінімум продуктів, які не псуються в дорозі: пшоно, сало, цибуля, вода.

Логіка тут військова, а не кулінарна. Пшоно не вимагає замочування. Сало не псується. Цибуля лежить місяцями. Казан миється піском. Все.

І саме тому куліш вийшов настільки смачним. Не від майстерності, а від обмежень.

Рекомендуємо готувати його так само, без ускладнень.

Пшоно обов'язково промити в кількох водах і обдати окропом. Це не забаганка: пшоно має на собі гіркий жировий шар, і якщо його не зняти, гіркота піде в усю страву.

Сало нарізати дрібними кубиками і витопити на сухому дні казана або товстої каструлі, повільно, доки шкварки не стануть золотими. Вийняти шкварки, залишити жир.

У жирі спасерувати багато цибулі. Не підсмажити, а саме довести до м'якості й солодкості.

Всипати пшоно, перемішати з жиром, щоб кожна крупинка вкрилася. Тепер картопля великими кубиками.

Залити гарячою водою або бульйоном на два пальці вище. Варити на малому вогні двадцять хвилин, не перемішуючи часто.

Куліш має бути густим настільки, щоб ложка в ньому стояла, але це ще не каша. Проміжний стан, і в ньому вся суть.

Наприкінці шкварки назад, зелень і часник.

Обмеження вигадують краще за достаток.

💛Смачного.