#Слоп

Пані нічних бажань

У палаці, де місяць торкається скла,
Де пахощі ладану плинуть здаля,
Вона розмовляє з нічною імлою,
І тиша схиляється поруч з нею.

На пальцях — коштовності, в погляді — жар,
Не гнів і не ніжність, а тихий азарт.
Вона знає більше, ніж скаже вустами,
І зорі мовчать над її таємницями.

Їй шепіт приносять далекі вітри,
Про страхи, про мрії, про дивні світи.
Та деякі бажання не варто будити —
Бо можна здійснити… і потім жаліти.

Вона не питає, навіщо ти тут,
Не судить за те, що у серці несуть.
Лиш дивиться довго, спокійно, без слів,
Немов уже бачить фінал твоїх снів.

У келихах ніч, у курильницях дим,
За вікнами місто дрімає під ним.
І кожне бажання, що зірветься з губ,
Стає між людьми непомітним вузлом.

Бо мрія — це дар, але інколи й пастка,
Вона може стати і світлом, і маскою.
І пані нічна лиш усміхнеться тобі:

«Бажай обережно.
Бо зорі усе чують вночі».